Новини: Надвірна і Надвірнянський район

Усі ми знаємо, що час усе стирає, і які б грішки ми не вчинили, з його плином все мине. Саме на це, мабуть, і надіявся Піцуряк Манолій Васильович, забувши програну у Європейському суді справу, яка датована далеким 2005 роком, і подав свою кандидатуру в депутати до Верховної Ради України цьогоріч.

Чи то очільники ВО "Свободи” не додивились, чи, може, навмисно "закрили очі” на біографію депутата – залишається загадкою. Хоча думка стосовно "ціни питання” не мала б нас, як виборців, полишати.

А суть справи в наступному. У далекому 1987 році багатодітна і малозабезпечена сім’я Бітківських, з с. Дзвиняч Богородчанського району, була поставлена на квартирну чергу. Уже у 1990 році ця родина була першою у вищезгаданій черзі, але квартиру отримав не хто інший, як Манолій Піцуряк.

Бітківська Наталія Дмитрівна, а саме так звати заявницю, була єдиною у черзі на отримання житла як молодий спеціаліст. Натомість її право на позачергове отримання спірної квартири виявилось невагомим для Дзвиняцької селищної ради. Тут варто зазначити, що Піцуряк ніколи не був жителем даного населеного пункту і, навіть, не перебував на обліку у квартирній черзі, але ордер № 30 все ж отримав у жовтні 1990 року.

Родина Піцуряка успішно обжилась у трьохкімнатній квартирі, натомість сім'я Бітківських змушена була ходити по судах, котрі щораз чомусь виносили рішення на користь теперішнього кандидата у народні депутати – Піцуряка Манолія Васильовича. Ані Богородчанський, ані Івано-Франківський суди не могли поставити остаточної крапки над "І”. Мало того, за 10 років свободівець встиг купити цю квартиру у Солотвинського лісокомбінату. При цьому, продавець "забув”, що пані Наталія Дмитрівна за вищесказане помешкання внесла 9640 рублів на депозит суду.

Вирішити проблему заявниця змогла лише у Європейському суді, де й виграла справу згідно з заявою № 5788/02 "Бітківська проти України”. Для охочих не стане проблемою найти це рішення Європейського суду з прав людини в мережі Інтернет. Отож, читаючи дане рішення, стає зрозуміло, що Україна в черговий раз "впала обличчям в багнюку” перед світовою спільнотою та підтвердила статус корумпованої держави, в якій за одним дзвінком вирішуються долі. Чому уряд не зміг допомогти громадянці, чому нардепи втручались у справу і чому саме Піцуряку дісталися омріяні квадратні метри, тут теж виникають питання.

І все б нічого, коли б не те, що людина, котра дозволила собі без докорів сумління забрати житло у багатодітної сім'ї, вирішила представляти регіон у Верховній Раді України. Довіритись кандидату, який у буремні 90-ті займався мало не бандитизмом – справа невдячна, на мою думку, як автора журналістського розслідування.

Автор: Ольга Сворак